Прокурори-грабіжники з департаменту Горбатюка

Фактично пограбувавши громадянина під час проведення незаконного обшуку, прокурори не повертають поцуплене, незважаючи на відповідні рішення судів

Так уже склалося у нас, що найбільшими порушниками закону є ті, на кого покладений обов’язок його охороняти. В нашому випадку ідеться про прокурорів. Про те, що вітчизняні «адвокати держави» перейшли межі дозволеного, свідчить скандал з так званими мільйонами злочинної влади, в якому замішаний начальник Департаменту спеціальних розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк. Він досі примудряється зберігати серед певної частини населення ефектний імідж діяча, який без упину «розслідує злочини Майдану». Особливих результатів, як відомо, катма. Можливо, тому, що підлеглі Горбатюка дуже зайняті іншими, набагато більш прибутковими справами.

Наша історія почалася після того, як 24 липня 2017 року Новозаводський районний суд Чернігова задовольнив клопотання слідчого Департаменту спеціальних розслідувань ГПУ про дозвіл на обшук квартири, розташованої в Києві по вул. Льва Толстого, яка нібито належала Сергію Лекарю — колишньому заступнику міністра внутрішніх справ. Якщо вірити змісту клопотання слідчого ГПУ, відповідне кримінальне провадження було відкрите 26 квітня 2017 року. І от тільки тепер слідчий попросив дозволити обшукати квартиру, яка, за даними Держреєстру речових прав на нерухоме майно, належить колишньому правоохоронцю, бо в ній можуть зберігатися речові докази вчиненого ним кримінального правопорушення.

З одного боку, начебто все правильно й логічно. А те, що дозвіл на обшук київської квартири давав Чернігівський суд, можна пояснити бажанням зменшити ризик розголошення інформації та максимально використати ефект раптовості.

 

Обшук у квартирі по вул. Льва Толстого було розпочато 26 липня 2017 року за відсутності господарів, хоча слідчим були достеменно відомі і їхні місця реєстрації, і місця проживання. Проте слідство проігнорувало вимоги кримінального процесуального законодавства про забезпечення присутності власників під час проведення таких слідчих дій. Навіть більше, слідчий суддя надав дозвіл на проведення обшуку. Але в його ухвалі жодним словом не згадується про надання слідчим можливості проникнення до житла, хоча на це необхідний окремий дозвіл. Тому, намагаючись таємно пробратися до квартири, вони довго прововтузилися, але змусили добрячу броню на дверях капітулювати. Пробравшись у такий протизаконний спосіб до приміщення, слідчі та близько десятка працівників СБУ з автоматами розпочали господарювати там на власний розсуд.

Та не все діялось, як мріялось. Раптово перед ними постав солідний чоловік, який заявив, що він фактично є представником власника квартири. Цим чоловіком був Олександр Іванович Шпак. Одразу ж з’ясувалося, що насправді квартира належить не колишньому працівнику МВС, а зовсім іншій людині на ім’я Іван Васильович Резник, який придбав її у правоохоронця ще наприкінці 2011 року. Про це свідчить запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26 січня 2012 року, а також договір купівлі-продажу й інші документи, знайдені у квартирі. Про це ж слідчих повідомив дядько Резника Шпак, який фактично і купував цю квартиру.

Виникає логічне запитання: як слідчі, без дозволу суду, проникли, наче злодії, до квартири? Чому вони, переконавшись, що влізли в халепу, не припинили блукання по квартирі та, перепросивши за завдані неприємності, негайно не вимелися геть? Тим паче що ще до початку обшуку один з понятих — сусід — повідомив слідчих, що він уже кілька років не бачив тут колишнього господаря.

Але, зачувши наживу, «правоохоронці» вже не могли зупинитися. Точнісінько як і за подібного обшуку в ювелірному магазині, коли золото з вітрин та прилавків ховали хто до кишень, хто до торбин, а хто навіть і до сороміцьких місць. Угледівши сейф, накинулися на нього, як шакали на нещасну косульку. Та він виявився їм не по зубах. Попри те, що Шпак просив надати йому можливість привезти ключі від сейфа, вони вже нічого не хотіли чути. Викликані ними мінчаесівці теж змушені були добряче пропотіти, доки розпиляли його.

З сейфа, не зважаючи на протести Олександра Шпака, вигребли значну суму доларів США, євро і гривень та інші цінності. Шпак заявив, що всі предмети, які зберігалися в сейфі, належать йому, і цю належність він може довести копіями договорів купівлі-продажу, податковими деклараціями та іншими документами. Але це вже не мало жодного значення.

Те, що сталося далі, взагалі не лізло вже ні в які ворота. Незважаючи на категоричні протести проти вилучення виявленого майна, вимоги переписати серії та номера кожної купюри, здійснити їх відео- та фотозйомку, йому було категорично відмовлено. Без жодних правових підстав, з грубим порушенням чинного законодавства, слідчими було вилучено все.

Відповідно до закону (ст. 171 КПК), на все тимчасово вилучене майно, яке було знайдено під час обшуку, наступного робочого дня має бути в судовому порядку накладено арешт. В іншому випадку майно повинно бути негайно повернуте особі, в якої воно було вилучене. Співробітники Департаменту спеціальних розслідувань ГПУ не подали такого клопотання ні наступного дня, ні третього, ні навіть місяць по тому.

Пояснення цьому може бути тільки одне: прокурори не хотіли «світити» ці гроші в Єдиному державному реєстрі судових рішень, сподіваючись тишком-нишком за відкат повернути їх законному власнику. Але не вигоріло: законний власник сам пішов до суду зі скаргою на бездіяльність ГПУ. За наслідками її розгляду 28 серпня 2017 року Печерський районний суд Києва постановив ухвалу, якою зобов’язав слідчого Генпрокуратури повернути Олександру Шпаку все вилучене в нього майно.

Та, напевно, для Генеральної прокуратури України написаний зовсім інший Кримінальний процесуальний кодекс, а не той, яким керуються всі інші юристи. Ну добре, нехай там не всі мають юридичну освіту, але ж читати, хоча б на рівні лікнепу, мабуть, повинні були б вміти, чи попросили б кого-небудь, щоби прочитали їм написане в цій ухвалі та КПК. А там написано, що такі ухвали оскарженню не підлягають. Але прокурори вирушили до апеляції. Ясна річ, суддя Апеляційного суду Києва Сергій Новов відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Розпочався гарячковий пошук варіанту, як утримати те, що вже опинилося в їхніх руках, як шахрайським діям надати вигляд законності. Для цього в ГПУ зварганили постанову про залучення до справи Слідчого управління прокуратури Донецької області. Воно, у свою чергу, знайшло в Жовтневому районному суді міста Маріуполя безвідмовного суддю Олексія Томіліна, котрому й принесли клопотання про накладення арешту. Причому для поновлення пропущених строків навели вбивчий аргумент: під час обшуку нібито було встановлено, що вилучені грошові кошти можуть мати ознаки підроблення, а у зв’язку з тим, що їх було вилучено в дуже великому обсязі, слідчі вже третій місяць ніяк не можуть завершити огляд усіх купюр.

Прокурори, ясна річ, не повідомили суддю про існування ухвали Печерського районного суду м. Києва про негайне повернення вилученого майна. Хоча це судове рішення мало преюдиціальний характер, а тому відігравало дуже важливе значення для прийняття судом законного рішення по заявленому клопотанню. Суддя Томілін у деталі наведеної вище лабуди вдаватися не став і своєю ухвалою від 1 грудня 2017 року клопотання задовольнив і арешт на вилучене майно наклав.

Прокурори потурбувалися про те, щоби власник цього майна не тільки не був присутнім на судовому засіданні, а й не дізнався про його результати. Повідомлення про дату судового розгляду, а потім і ухвалу на його адресу надіслано не було. Втім, дізнавшись про її існування з Єдиного державного реєстру судових рішень, Шпак оскаржив її в Апеляційному суді Донецької області. Тамтешні судді 15 грудня 2017 року скасували ухвалу судді Томіліна та постановили нову ухвалу, якою ще раз визнали законність рішення київського суду.

Вони делікатно не стали з’ясовувати, як це можна протягом двох місяців оглядати купюри, але так і не завершити цей процес. Зазначили тільки, що окрім грошей були ще вилучені документи та інші речі, для огляду яких стільки часу не потрібно. Тож якби, мовляв, хотіли, щоб усе було згідно із законом, то подали би клопотання про накладення арешту принаймні на цю частину вилученого.

Але навіть після цього вилучене майно повернуто не було. Пограбований Олександр Шпак у зв’язку з цим звернувся до прокуратури з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України «Невиконання судового рішення». За такі дії службовій особі загрожує покарання від трьох до восьми років позбавлення волі з позбавленням права обіймати подібні посади. Своїм наступним рішенням Печерський районний суд зобов’язав ГПУ зареєструвати вказану заяву Шпака в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

Але наївно сподіватися на те, що слідчі прокуратури викриють у вчиненні злочину самих себе. Напевне, Юрій Луценко разом зі своїми підлеглими забули просту істину: якщо на беззаконня держави немає ніякої управи, рано чи пізно настає момент, коли бізнесменам набридає платити хабарі й вони починають фінансувати Майдан. Очевидно, настав час нагадати.

ОРД

Поделитесь, и будет Вам счастье!
Другие материалы в этой категории: ГЛАВНОЕ ДЛЯ ЖЕНЩИНЫ – ТОПОР! »

ТОП 24

Copyright © 2008-2018. 56 канал Днепропетровск - Новости Аналитика Соцопросы

Данный сайт работает как социальный блог, открытая социальная площадка где каждый может опубликовать свои материалы, многие материалы приходят на почту и публикуются администрацией сайта после модерации. В связи с эти возможны некорректное отображение источника текста или графики, если Ваши авторские права или права на торговую марку (товарный знак) нарушены, просим извинения, указывайте о данных нарушениях нам на почту E-mail: [email protected] и мы немедленно исправим это недоразумение. Спасибо.

Scroll to Top